Знайомство

1 вересня 2004 угорці Ужгорода мали честь святкувати напрочуд радісну подію. Після 60-річної вимушеної перерви відчинила двері місцева угорськомовна гімназія, попередницю якої заснував ще 1613 року Дьєрдь Другет у місті Гуменне. Дьєрдь Другет був нащадком славнозвісного дворянського роду, який, незважаючи на італійські корні, дав Угорщині не одного королівського намісника(палатина). 1646 року за заповітом Другета Яноша, сина засновника гімназії, його вдова, Анна Якушич, перевела заклад до Ужгорода, “ошатнішого угорського міста, що милувало око”. Незважаючи на бурхливі історичні події, заклад, що почергово був розміщений у трьох будівлях, практично без перерви проіснував до 1944 року. Тоді його – як здавалося назавжди – закрили. 

З цього часу у будівлі, яку у 1895 році Угорська Королівська скарбниця за 100 000 золотих корун купила для гімназіїї в центрі міста, функціонував хімічний факультет Ужгородського державного університету (зараз Ужгородський національний університет). Із закриттям гімназії імені Другетів в Ужгороді припинилося навчання угорською мовою. На щастя, це тривало недовго, оскільки незабаром, у 1946 році, відкрилася школа, яка згодом почала носити ім`я Мате Залки, і в якій угорськомовна малеча отримала змогу здобувати освіту рідною мовою.

Кілька десятків років тривала боротьба місцевих громадських організацій, угорських суспільних діячів, колишніх гімназистів за те, щоб угорськомовна гімназія імені Другетів знову відкрила двері для учнів. 1 вересня 2004 року – перший день нової історії нашої гімназії. На початку навчання 110 гімназистів забезпечувало 14 досвідчених педагогів. Головною метою відновленого навчального закладу стало те, щоб здібні діти-угорці з Ужгорода та з наближених до обласного центру населених пунктів могли здобути елітну освіту угорською мовою. Така можливість з`являлася після закінчення початкової школи та успішного складання вступних іспитів до гімназії. Педколектив намагається виховати гідних нащадків колишніх гімназистів. Тож недарма девізом відродженої гімназії став латинський вислів: “Ex frukto arbor cognoscitur” – “Дерево пізнають по плодах”. Заклад із чотирьохсотрічною історією дійсно дав суспільству відомих і визнаних учнів та вчителів. Не маючи змоги на повний перелік, все ж хотілося б назвати серед колишніх гімназистів письменника Ласло Баллу, його молодшого брата художника Павла Баллу, історика Йосипа Токача; серед викладачів – поетів Габора Дойко та Арпада Філепа, найталановитішого угорського прозаїка-експресіоніста ХХ століття Деже Сабо, знаменитого ботаніка Яноша Лаудона. Вони представляють значну частину елітарної інтелігенції Угорщини. Тож не випадково, що згідно з документальними свідченням у першій третині ХХ століття попередник нашої гімназії входив до п`ятірки найкращих державних навчальних закладів Угорщини.